20 найбільших новацій Українського правопису 2019 року
1. Тепер пишемо не тільки ірій, ірод (‘дуже жорстока людина’), а й ирій, ирод – із И на початку слова. Також пишемо ич, икати, икання. Крім того, И на початку може бути в іншомовних власних назвах.
Унормована можливість у деяких випадках писати И на початку слова, що раніше офіційно «заборонялося» і вимагалося писати лише І.
Новинкою, порівняно з попереднім правописом, стала можливість писати слова ірій / ирій, ірод / ирод двома способами. Також тепер уже офіційно пишемо И на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова икати (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника икання. Крім того, И на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах іншомовного походження, на кшталт: ир, Ич-оба, Кім Чен Ин. Останні моменти на практиці застосовувалися й раніше, але не були внормовані.
2. Тепер пишемо архимандрит, архиєрей, архиєпископ, архиєрей тощо через И – поряд із попередніми архімандрит, архієрей, архієпископ, архієрей.
У префікса архі- з’явився варіант архи- в назвах церковних звань, титулів і чинів: архимандрит і архімандрит, архиєрей і архієрей, архистратиг і архістратиг тощо.
3. Тепер пишемо також гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси – як варіант, із -И в кінці в родовому відмінку однини; також лишається дотеперішня норма на -І.
Групі іменників третьої відміни в родовому відмінку однини повернуте як варіант також закінчення на -и, крім закінчення -і, що дотепер від 1930-х років було єдиною дозволеною формою: Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гідности, незалежности, радости, смерти, чести, хоробрости; крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси.
4. Тепер пишемо також Ленінові, Сталінові, Путінові :) – з закінченням -ові в давальному відмінку однини як варіант, поряд із дотеперішньою нормою про закінчення -у.
Прізвища, що є іменниками чоловічого роду другої відміни на -ин, -ін, -їн, у давальному відмінку однини можуть мати й закінчення -ові, а не тільки -у, як досі: Василишину – Василишинові, Волошину – Волошинові, Михайлишину – Михайлишинові, Семенишину – Семенишинові, Степанишину – Степанишинові, Яковишину – Яковишинові, Ільїну – Ільїнові та ін.
5. Тепер «топ-100», «топ-десять» – «поза законом».
Просто у правопис внесли уточнення щодо написання модного слова «топ»: Компонент топ- із числівниками не поєднуваний. Тобто написання на кшталт «топ-100», «топ-десять» тощо – порушення правопису! Для передачі поняття чогось найпершого (чи найостаннішого), найважливішого, чільного, провідного або найгіршого багата українська мова має досить засобів, і не варто збіднювати її до одного-єдиного способу, ще й чужого.
6. Тепер назви сайтів та інших інтернет-сервісів пишемо тільки українською, з обов’язковим відмінюванням: твітер, ґуґл; мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія»; фейсбука, ютуба, імейла (із закінченням -А, -Я в родовому відмінку однини).
Нарешті внормоване написання назв сайтів та інших інтернетних сервісів: вони пишуться українською мовою, за нормами українського правопису і, звичайно ж, відмінюються, як усі українські слова: Назви сайтів без родового слова пишемо з малої букви (твітер, ґуґл); назви сайтів з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках (мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія»).
Такі з цих слів, що належать до другої відміни, в родовому однини мають закінчення -а, -я: фейсбука, ютуба, імейла.
7. Слова «ви», «ваш» тощо завжди пишемо з малої літери, якщо тільки це не лист із персональним зверненням до однієї особи з виявом особливої ввічливості.
Унормоване написання слів «Ви», «Ваш» тощо з великої літери: це робиться тільки як форма ввічливості у звертанні до однієї конкретної особи в листах, офіційних документах тощо, адресованих безпосередньо цій людині – але в текстах іншого характеру літера завжди мала.
8. Нагадуємо: два хлопці, три робітники, чотири слухачі – з -И, -І, -Ї в кінці (а не «хлопця», «робітника», «слухача», як помилково вживають російськомовні).
Для тих, хто плутає українську форму з російською на -а, -я, тепер прямо нагадано: Іменники чол. роду з числівниками два, три, чотири мають закінчення -и, -і (-ї): два хлопці, три робітники, чотири слухачі.
9. Знайомимося зі скісною рискою.
Запроваджений новий розділовий знак – це скісна риска ( / ). Її ставимо:
В офіційно-діловому та науковому стилях – як розділовий знак між однорідними членами речення та в інших подібних випадках у значенні, близькому як до єднального (=і), так і до розділового (=або) сполучників (з можливістю переважання в різних контекстах то одного, то іншого з цих значень): системність / несистемність мовних явищ; на позначення року, що не збігається з календарним, напр.: у 2018/2019 навчальному році; На позначення співвідношення яких-небудь величин, параметрів: співвідношення курсу гривня / долар; У графічних скороченнях: п/в (поштове відділення), р/р (розрахунковий рахунок), х/к (холодного копчення), п/п (по порядку: № п/п), к/т (кінотеатр), т/к (телеканал), с/г (сільськогосподарський) та ін.; км/год (кілометр на годину), Ф/м (фарад на метр) та ін.
10. Тепер пишемо тільки разом: віцепрем’єр, віцеконсул, ексчемпіонка, ексміністр, експрезидент, контрадмірал, вебсайт, вебсторінка, преміумклас, максісукня, мідімода, мініспідниця, топменеджер, топмодель, лейбгвардієць, лейбмедик, оберофіцер, оберлейтенант, оберпрокурор, штабскапітан, унтерофіцер тощо.
Значно розширений перелік компонентів, які пишуться з рештою слова разом (раніше багато з них писалися через дефіс). Це стосується не тільки іменників, а й утворюваних від них прикметників, які теж тепер втратять дефіс.
До таких компонентів, що пишуться разом, тепер, зокрема, належать (раніше цей список був значно коротший): абро-, авіа-, авто- (‘само’, ‘автоматичний’), агро-, аеро-, аква-, алко-, арт-, астро-, аудіо-, біо-, боди-, боді- (перед голосним), веб-, геліо-, гео-, гідро-, дендро-, екзо-, еко-, економ-, етно-, євро-, зоо-, ізо-, кібер-, мета-, метео-, моно-, мото-, нарко-, нео-, онко-, палео-, пан-, пара-, поп-, прес-, псевдо-, соціо-, теле-, фіто-, фолк- (фольк-), фоно-; іно- (іншо-, інако-), лже- та ін., а також архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-, ультра-, флеш-; анти-, віце-, екс-, контр-, лейб-, обер-, штабс-, унтер-: аброморфема, артринок, бодибілдинг, бодіарт, вебсторінка, геліоцентр, екопродукти, економклас, моновистава, панамериканський, попмузика, попгурт, пресконференція, фолкгурт, фолькмузика, бліцновини, бліцопитування, екстраклас, преміумклас, топменеджер, топмодель, флешінтерв’ю, максіодяг, мідіодяг, мінісукня; максімода, максісукня, мідімода, мідіспідниця, віцепрем’єр, віцеконсул, ексчемпіонка, ексміністр, експрезидент, контрадмірал, контрудар, лейбгвардієць, лейбмедик, обермайстер, оберофіцер, оберлейтенант, оберпрокурор, штабскапітан, унтерофіцер.
(За попереднім правописом перші елементи віце-, екс-, лейб-, максі-, міді-, міні-, обер- вказувалося писати через дефіс, багато були просто не врегульовані.)
Але увага: якщо такі іншомовні компоненти приєднані до власного імені, то їх пишемо з дефісом: пан-Європа, псевдо-Фауст.
11. Тепер пишемо тільки окремо пів у значенні половина: пів аркуша, пів відра, пів години, пів літра, пів міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів ями; пів Європи, пів Києва, пів України.
Змінене написання компонента пів: запроваджене його написання іноді окремо, іноді разом – залежно від його значення; раніше він писався іноді разом, іноді через дефіс.
Зокрема, невідмінюваний числівник пів зі значенням ‘половина’ з наступним іменником – загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пишемо окремо: пів аркуша, пів відра, пів години, пів літра, пів міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів ями; пів Європи, пів Києва, пів України. Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: піваркуш, південь, півзахист, півколо, півкуля, півлітра (розм. ‘пляшка з горілкою або іншою випивкою ємністю 0,5 літра’), півмісяць, півоберт, півовал, півострів.
12. Тепер пишемо тільки двоактний, двоокис, двооксид, двоопуклий, двоосьовий, триатомний, триокисень, чотириосьовий – а не «двох-», «трьох-», «чотирьох-», як раніше, перед наступним А чи О).
Слова з елементами дво- / двох-, три- / трьох-, чотири- / чотирьох- пишуться інакше: пишемо двох-, трьох-, чотирьох-, якщо наступна частина є числівником чи співвідносним іменником: двохсотий, трьохтисячний, чотирьохмільйонний, чотирьохмільярдний; двохсотріччя, трьохсотріччя, чотирьохсотріччя; і дво-, три-, чотири- в усіх інших випадках, зокрема: двоактний, двоокис, двоокисень, двооксид, двоопуклий, двоосьовий, триатомний, триокисень, чотириосьовий. (Раніше в першому з цих випадків припускалося і двох-, трьох-, чотирьох-; натомість тільки ці форми на -ох- вимагалися в разі, якщо наступна частина слова починалася на голосний А, О).
13. Тепер пишемо інакше слова: священник (через два Н); проєкт, проєкція (через Є); госпіс (через Г).
Слово священник тепер пишемо з двома Н, як і в інших словах зі збігом однакових приголосних на межі кореня і суфікса; раніше воно було фактичним винятком і писалося з одним Н.
Слова проєкт, проєкція тепер пишемо через Є, як і в інших схожих випадках, на кшталт «траєкторія», що було запроваджено раніше; дотепер вони писалися через Е і були по суті винятками.
Слово госпіс тепер пишемо з Г на початку (раніше було хоспіс); при цьому інші схожі запозичені слова залишилися через Х.
14. Тепер пишемо: Ігорю (кл. в.), Ігорьович; Олеже (поряд із Олегу – кл. в.); хабаря, хабарем; ситра, ситром; Ізабелі, Етелі, Жізелі, Ніколі, Сесілі, Зейнабі, Руфі.
У групах слів ставимо у кличний відмінок обидва слова.
Внесені зміни в деякі норми відмінювання іменників.
В імені Ігор змінений кличний відмінок: тепер Ігорю, раніше було Ігоре. Також форма по батькові від нього тепер подається як Ігорьович, раніше була Ігорович.
Для імені Олег встановлена форма кличного відмінка Олеже, що раніше вважалася неправильною, але як варіант залишена і стара форма Олегу.
Слово хабар переведене у м’яку групу і тепер відмінюється за зразком: хабаря, хабареві, хабарем… раніше було «хабара» і т. д. (але: у складних словах із хабар сполучним голосним є лише о: хабародавець, хабаромісткість, хабароодержувач).
Із невідмінюваних іменників іншомовного походження перевели до відмінюваних слово ситро, додавши його до відмінюваного й раніше пальта; метро, кіно і так далі лишилися невідмінюваними.
Також уточнені принципи відмінювання деяких жіночих імен іншомовного походження, які раніше офіційно вважалися невідмінюваними: Жіночі імена, що закінчуються на губний або м’який приголосний, відмінюємо: Ізабель – Ізабелі, Етель – Етелі, Жізель – Жізелі, Мішель – Мішелі, Ніколь – Ніколі, Сесіль – Сесілі, Зейнаб – Зейнабі, Руф – Руфі; інші ж жіночі особові імена, що закінчуються на -й і на твердий приголосний (крім губних), далі не відмінюються: Беатріс, Долорес, Гюльчатай, Елмас, Енн, Жаннет, Ірен, Кармен, Кім, Клодін, Ленор, Маргарет, Мерседес, Монік, Тріш, Фарах і т. ін.
Розширене застосування кличного відмінка у групах слів: тепер у звертаннях, що складаються: з двох особових імен – імені та по батькові; із загальної назви та прізвища; з двох загальних назв; із загальної назви та імені; із загальної назви та прізвища, – форму кличного відмінка мають обидва слова: Оксано Іванівно, Маріє Василівно, Володимире Хомичу, Петре Кузьмичу, Ярославе Андрійовичу; добродійко Вариводо, пані Гаркуше, поетко Забашто; добродію бригадире, пане лейтенанте; брате Петре, друже Грицю, колего Степане, лікарю Ігорю, пане Віталію, побратиме Іване; друже Максименку; колего Євгенищуку, пане Ковалю.
15. Тепер пишемо назви деяких міст у родовому відмінку однини з -У, -Ю: Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю, Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю, Берліну. Але як варіант лишається і попередня форма на -А, -Я.
Також не забуваймо: відприкметникові географічні назви на -Е відмінюємо як прикметники, на -О як іменники: Сватового, Рівного; Косова, Сараєва.
Значно детальніше розписане використання закінчень -а, -я, -у, -ю в родовому відмінку однини іменників другої відміни. Серед помітних змін – запровадження (точніше, відновлення) написання назв деяких міст через -у, -ю, чого в дотеперішньому правописі не було: в радянські часи майже всі міста перевели на закінчення -а, -я, за ліченими винятками на кшталт Красного Лиману, Кривого Рогу, Часового Яру тощо – другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у.
Відтепер старі закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) зберігають назви населених пунктів чоловічого роду із суфіксами -ськ-, -цьк-, -ець-, елементами -бург-, -град- (-город-), -піль- (-поль-), -мир-, -слав-, а також назви з наголосом у родовому відмінку на кінцевому складі та із суфіксами присвійності -ів- (-їв-), -ев- (-єв-), -ов-, -ин- (-ін-), -ач-, -ич-: Бердянська, Луцька, Бобринця, Кременця, Трускавця, Піттсбурга, Вишгорода, Миргорода, Шаргорода, Борисполя, Тернополя, Ямполя, Житомира, Ярослава; Олеськова, Львова, Харкова, Києва, Колгуєва, Харкова, Ходорова, Батурина, Пирятина, Святошина, Снятина; Бахмача, Гадяча, Галича.
Усі інші назви населених пунктів чоловічого роду, крім перелічених вище, відтепер мають у родовому відмінку однини закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі): Амстердаму, Гомелю, Ліверпулю, Лондону, Мадриду, Парижу, Чорнобилю. Проте ці іменники також можуть мати й варіантне закінчення -а (-я): Амстердама, Гомеля, Ліверпуля, Лондона, Мадрида, Парижа, Чорнобиля.
Правопис звертає увагу, що закінчення -а (-я) та -у (-ю) має розрізнювальну функцію в деяких іменників: Алжира, Рима, Туніса (місто) і Алжиру, Риму, Тунісу (країна), Нью-Йорка (місто) – Нью-Йорку (штат).
Уточнено фактично чинну норму щодо відмінювання деяких географічних назв: Від відприкметникових українських назв населених пунктів з кінцевим -е на зразок Сватове, Синельникове, Гаркушине, Рівне, що відмінюються за зразком прикметників у формі середнього роду, слід відрізняти подібні за оформленням назви з кінцевим -о (рідковживані в українській мові, але поширені в інших слов’янських мовах) на зразок Бородіно, Косово, Сараєво, Шереметьєво, Гнезно, Молодечно, що відмінюються як іменники середнього роду ІІ відміни.
16. Затверджено, що білоруські і російські імена «перекладаємо» українськими. Путін – Володимир, а не «Владімір», як писав дехто.
Унормовано, відповідно до практичного вжитку, принцип передачі російських і білоруських імен: Білоруські та російські імена за традицією не транслітеруємо, а передаємо українськими відповідниками: Артем, Микола, Олександр, Семен, Віра, Катерина, Світлана; винятки тут становлять тільки узвичаєні імена деяких білоруських письменників та діячів культури – такі, як Алесь Адамович, Пятрусь Бровка, Ригор Бородулін та ін.
Але це стосується тільки імен білорусів і росіян: поруч із Володимиром чи Давидом із цих країн зберігаємо румуна Владіміра чи грузина Владімера, німця Давіда чи вірменина Давіта тощо.
17. Тепер пишемо також через Ґ: Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер тощо, поряд із попередніми формами через Г.
Пишемо також через Т: анатема, дитирамб, етер, катедра, міт, мітологія, Атени, Демостен та ін., поряд із формами через Ф (дифірамб, ефір, міф, Афіни, Демосфен).
Пишемо також через АВ: авдієнція, авдиторія, лавреат, павза, фавна тощо, поряд із формами через АУ (пауза, фауна).
Тепер правопис припускає передавати звук [g] і близькі до нього звуки в іменах і прізвищах також через Ґ, а не тільки через Г, як було досі – дотеперішній правопис, відновивши свого часу літеру ґ, майже не знаходив їй застосування: Вергілій, Гарсія, Гегель, Георг, Гете, Грегуар, Гуллівер і Верґілій, Ґарсія, Геґель, Ґеорґ, Ґете, Ґреґуар, Ґуллівер тощо.
Змінений головний принцип передачі сполучення TH у словах грецького походження – тепер його передаємо «звичайно» через Т, але лишається і стара можливість через Ф: Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антологія, антропологія, аптека, астма, бібліотека, католицький, театр, теорія, ортодокс, ортопедія, Амальтея, Прометей, Текля, Таїсія, Теодор. У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається орфографічна варіантність на зразок: анафема і анатема, дифірамб і дитирамб, ефір і етер, кафедра і катедра, логарифм і логаритм, міф, міфологія і міт, мітологія, Агатангел і Агафангел, Афіни і Атени, Борисфен і Бористен, Демосфен і Демостен, Марфа і Марта, Фессалія і Тессалія та ін.
Змінений підхід до передачі сполучення AU: тепер у словах із давньогрецької й латини, на відміну від запозичень із інших мов, воно передається «звичайно» як АВ, тоді як у словах із інших мов – як і раніше, через АУ: автентичний, автобіографія, автомобіль, автор, авторитет, автохтон, лавра, Аврора, Мавританія, Павло.
Але в запозиченнях із давньогрецької мови, що «мають стійку традицію передавання буквосполучення au шляхом транслітерації як ау», допускаються орфографічні варіанти: аудієнція і авдієнція, аудиторія і авдиторія, лауреат і лавреат, пауза і павза, фауна і фавна. (Попередні формулювання ставили інші пріоритети: «Дифтонги au, ou передаються переважно через ау, оу… Разом із тим у цілому ряді слів au передається через ав».)
Схожа зміна й у ставленні до німецьких сполучень EI і EU: зараз їх пропонують передавати як АЙ і ОЙ і залишати як ЕЙ тільки в «давніших запозиченнях» із EI: Німецьке буквосполучення еі відповідно до вимови передаємо українською мовою через ай (яй): Айзенах, Вайнрайх, Віттгенштайн, Вайзенборн, Кайзер, Майнгоф, Нортгайм, Бляйбтрой, Кляйн, Кляйнерт, Фляйшер; буквосполучення eu – через ой: фройляйн, Нойбранденбург, Нойбауер; За традицією в давніших запозиченнях німецьке буквосполучення еі передаємо в транслітерованому вигляді через ей: крейда, крейцер, маркшейдер, капельмейстер, гросмейстер, штрейкбрехер, Гейне, Лейпциг, Рейн, Швейцарія (раніше було навпаки: нормою для обох сполучень було «переважно ЕЙ», а АЙ і ОЙ віддавалися тільки «назвам новішого походження»).
Тут же варто згадати і вперше визначений принцип передачі звука [æ] у словах англійського походження – його звичайно передаємо як А: макінтош, спам, чат, хакер, Алекс, Адамс, Адлер, Гаррісон, Ланкастер, Манчестер, Канаверал, Чаплін. При цьому «за традицією» в багатьох словах залишається радянсько-російська спотворена передача через Е: бізнесмен, менеджер, Блеквуд, Кемерон, Лемберт, Пелл-Мелл, Селінджер, Сем, Тетчер і т. ін. Із цього випливає, що англійське æ в нових словах, іменах і назвах, які ще не встигли усталитися в цьому спотворенні через Е, маємо надалі передавати через А.
18. Тепер пишемо: фоє, Феєрбах, Гоя, Савоя, Рамбує, Шантії, Хаям (без вставного Й); Дікенс, Текерей (через одне К).
Скасовані деякі написання, що були свого часу введені з російської – на кшталт ЙЯ, ЙЄ тощо; тепер просто Я, Є тощо: Звук [j] звичайно передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я: буєр, конвеєр, плеєр, флаєр, круїз, мозаїка, лояльний, параноя, плеяда, рояль, саквояж, секвоя, фаянс, феєрверк, ін’єкція, проєкт, проєкція, суб’єкт, траєкторія, фоє, єті, Гаїті, Гоя, Єйтс, Савоя, Феєрбах, Маєр, Каєнна, Ісая, Йоганн, Рамбує, Шантії, Соєр, Хаям, Хеєрдал, Юнона.
(Старий правопис приписував писати Гойя, Савойя, Шантійї, Фейєрбах, майя (народність), фойє і так далі, це написання також використовували в іноземних власних назвах, що були запозичені через посередництво російської, на кшталт «Найєм»; але варто мати на увазі, що тут ідеться саме про передачу комбінацій й+е, й+і, й+у, й+а з одним Й, який немає сенсу подвоювати; коли ж в іноземних власних назвах треба передати саме подвоєний Й, такі написання залишаються: Tayyip (т-а-й-й-і-п) – Тайїп, Szijjártó (с-і-й-й-а-р-т-о) – Сійярто.)
Такі слова, як Дікенс, Дікінсон тощо, де в оригіналі є сполучення ck на позначення звука К, тепер пишемо з одним К; досі передача цього написання була непослідовною – іноді через одне К, іноді через два. Але: Подвоєння кк зберігаємо у власних назвах кельтського походження, де формант Mac, Mc поєднується з основою, що починається на [k], в тих випадках, коли за традицією їх пишемо як одне слово: Маккартні, Маккензі, Маккенна, Маккінлі, а також у загальних назвах, що утворені від власних назв такого типу: маккартизм і т. ін.
19. Тепер пишемо російські прізвища на -ой як Донський, Крутий, Луговський, Полевий, Соловйов-Сєдий, Трубецький, хоча таки Толстой; також Кустуриця тощо – з м’яким Ц.
Змінений принцип передачі деяких російських чоловічих прізвищ прикметникового зразка – тепер усі вони передаються через -ий, навіть якщо в російському оригіналі -ой (винятком лишається Толстой): Донський, Крутий, Луговський, Полевий, Соловйов-Сєдий, Босий, Трубецький, але Толстой (Толста); раніше такі російські прізвища на -ой залишали це закінчення і в українській передачі.
Деякі слов’янські прізвища І відміни з історично м’яким приголосним Ц у кінці основи тепер пишемо з закінченням -я (Кустуриця, а не Кустурица).
20. Тепер пишемо з дефісом елементи імен людей: Гасан-огли, Мамед-заде, Фікрет-кизи, Мехмед-бей – якщо це не прізвище (тоді разом).
Змінене написання ще деяких іноземних особових назв – тепер із дефісом, раніше було разом. Це, як мовиться у правописі, «арабські, перські, тюркські імена з компонентами, що вказують на родинні стосунки, соціальне становище і т. ін.», а також «вірменські прізвища з початковим компонентом Тер-»: Гасан-огли, Мамед-заде, Фікрет-кизи, Мехмед-бей, Кемаль-паша, Мірза-хан (але за традицією Чингісхан); Тер-Казарян, Тер-Ованесян, Тер-Петросян (раніше компоненти бей, заде, мелік, огли й под. писалися разом). Але й за новим правописом прізвища (на відміну від інших елементів повного імені), до складу яких входять ці компоненти, звичайно пишемо разом: Багірзаде, Турсунзаде, Керогли. Як і раніше, окремо пишеться арабське «Ібн».
НАГОЛОС
УЖИВАННЯ ЗНАКА М’ЯКШЕННЯ ЗА
НОВИМ ПРАВОПИСОМ 2019 РОКУ
Коли пишемо Ь.
Буквою ь позначаємо на письмі
м’якість приголосних звуків.
1. Ь пишемо: 1) після букв д, т, з,
с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: мідь, суть, на́морозь, вісь, ґедзь,
па́лець, крохма́ль, кінь; дя́дько, молотьба́ , бли́зько, во́сьмий, Грицько́ ,
кільце́ , ганьба́ ;
2) після перелічених у п. а) букв та
р усередині слова перед о: дьо́готь, дзьоб, тьо́хкати, сьо́мий, льон, ларьо́к,
трьох, царьо́к;
3) після л перед наступною буквою на
позначення приголосного: Га́льченко, Гуцу́ льщина, їда́льня, кільце́ ,
кова́льський, па́льці, риба́льство, сільськи́й, спі́льник.
Примітка. Не пишемо ь після л у
буквосполученнях лц, лч, коли вони походять із лк: ба́лка — ба́лці, га́лка —
га́лці, галченя́ , монго́лка — монго́лці, Ната́лка — Ната́лці, Ната́лчин,
риба́лка — риба́лці, риба́лчин, спі́лка — спі́лці, спілча́нський, але: ґу́ лька
— ґу́ льці, ку́ лька — ку́ льці, шпи́лька — шпи́льці.
2. Також пишемо Ь: 1) у словах на:
а) -зьк-(ий), -ськ-(ий), -цьк-(ий); -зькість, -ськість, -цькість; -зько,
-ськ-(о), -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близьки́й,
вузьки́й, воли́нський, доне́цький; бли́зькість, лю́дськість; бли́зько,
ві́йсько, бага́цько; по-францу́ зькому (по-францу́ зьки), по-украї́нському
(поукраї́нськи), по-німе́цькому (по-німе́цьки).
Примітка. У словах баски́й,
боязки́й, в’язки́й, дерзки́й, жаски́й, ковзки́й, пласки́й (пло́ский), порски́й,
різки́й і похідних утвореннях бо́язкість, в’я́зкість, ба́ско, рі́зко тощо ь не
пишемо. б) -еньк-(а), -еньк-(о), -оньк-(а), -оньк-(о); -еньк-(ий),
-есеньк-(ий), -ісіньк-(ий), -юсіньк-(ий): ру́ ченька, ба́тенько, голі́вонька,
соколо́нько; гарне́нький, мале́сенький, свіжі́сінький, тоню́сінький
2) у родовому відмінку множини
іменників жіночого роду м’якої групи першої відміни на -я: гри́вень,
друка́рень, їда́лень, пісе́нь, ста́єнь; крамни́ць, ма́триць, робітни́ць та
середнього роду другої відміни на -нн-(я), -ц-(е): бажа́нь, знань, кі́лець,
місць, серде́ць і серць, але бур, зір, Мотр (після р);
3) у дієслівних формах дійсного та
наказового способу: бу́ дить, бу́ дять, ко́сить, ко́сять, ро́бить, ро́блять,
хо́дить, хо́дять; будь, бу́ дьте, бу́ дьмо, лізь, лі́зьте, лі́зьмо, кинь,
ки́ньте, ки́ньмо, трать, тра́тьте, тратьмо
Коли не пишемо Ь
Ь не пишемо:
1. Після р у кінці складу або слова:
вір, ві́рте, ги́рка, гірки́й, кобза́р, ларка́ , лі́кар, монасти́р, переві́р,
секрета́р, тепе́р, тюрма́ , школя́р, Ха́рків, царка́ (від царьо́к).
2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед
суфіксом -ськ-(ий): кі́нчик, промі́нчик, ме́нший, то́нший, У́манщина;
воли́нський, громадя́нський, освітя́нський, селя́нський; але: бриньча́ти,
до́ньчин, ня́ньчин, ня́ньчити та ін., бо у твірних основах між буквами на
позначення приголосних є ь: бри́нькати, до́нька, ня́нька.
3. Після всіх букв на позначення
приголосних звуків, крім л, якщо за ними стоять інші букви, що передають м’які
або напівпом’якшені приголосні: Бе́ршадь — бе́ршадський, ві́нця, дзвя́кнути,
кінці́вка, ко́ристю, ланцюжо́к, При́п’ять — при́п’ятський, ра́дість, різдвя́ний,
світ, свя́то, слід, сміх, сніг, сніп, сього́дні, танцюва́ти, цвях, ща́стя, але:
різьбя́р (і різьба́р), тьмя́ний і похідні від них.
Примітка. Коли ь наявний у формі
називного відмінка іменника, то його зберігаємо в усіх інших відмінках; коли ж
у називному відмінку його немає, то й в інших відмінках його не пишемо; пор.:
ку́ лька — ку́ льці, дівчи́но́нька — дівчи́но́ньці, письмо́ — (на) письмі́,
ре́дька — ре́дьці, але: га́лка — га́лці, гі́лка — гі́лці, сторі́нка —
сторі́нці, па́смо — (у) па́смі.
4. Після л в іменникових суфіксах
-алн-(о), -илн-(о): де́ржално, пу́жално, ціпи́лно та ін., але в іменниках зі
значенням зменшеності ь пишемо: де́ржальце, пу́жальце й под.
5. Між двома однаковими буквами, що
позначають м’які приголосні: буття́ , воло́сся, галу́ ззя, гілля́стий, життя́ ,
камі́ння, ллє́ться, прила́ддя, сі́ллю.
6. Після букв д, н, т перед
суфіксами -ченк-(о), -чук, -чишин: Фе́дченко; Па́нченко, безба́тченко; Радчу́
к, Степанчу́ к; Федчи́шин, Гринчи́шин, але після л пишемо ь: Га́льченко,
Гальчу́ к; Миха́льченко, Михальчу́ к, Михальчи́шин.
7. Після букви ц у деяких вигуках
(звуконаслідуальних словах): бац, буц, гоц, клац та в кінці іменників
чоловічого роду іншомовного походження: кварц, пала́ц, пая́ц, Суе́ц, шприц.
Апостроф
за новим правописом 2019 року
Роздільність
вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного на письмі позначаємо
апострофом.
Апостроф
пишемо перед я, ю, є, ї:
1.
Після
букв на позначення губних приголосних б, п, в, м, ф: б’ю, п’ять, п’є, в’я́зи,
солов’ї́, м’я́со, рум’я́ний, (на) ті́м’ї, жира́ф’ячий, мереф’я́нський; П’я́ста,
В’ячесла́в, Дем’ян, Максим’ю́к, Стеф’ю́к.
Примітка. Апостроф не пишемо, коли перед буквою на позначення
губного звука є інша буква (крім р), що належить до кореня (основи):
дзвя́кнути, духмя́ний, ма́впячий, 8 медвя́ний, морквя́ний, різдвя́ний, свя́то,
тьмя́ний, цвях, але: арф’я́р, ве́рб’я, торф’яни́й, черв’я́к. Коли така буква
належить до префікса, то апостроф пишемо, як і в спільнокореневих словах без
префікса: зв’язо́к, зв’яли́ти, підв’яза́ти, розм’я́кнути, сп’яні́ти.
2. Після р: бур’я́н, міжгі́р’я, пі́р’я, ма́тір’ю, кур’є́р,
(на) подві́р’ї; Валер’я́н, Мар’я́н, Мар’я́на.
Примітка.
Апостроф не пишемо, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із
наступними а, у, е: буря́к, бу́ ряний, кря́кати, ряби́й, рю́мсати, крюк.
3. Після к у слові Лук’я́н і похідних від нього:
Лук’я́ненко, Лук’яню́к, Лук’яне́ць.
4. Після префіксів та
першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний:
без’я́дерний, без’язи́кий, від’ї́зд, з’є́днаний, з’ї́хати, з’яви́тися,
напів’європе́йський, об’є́м, під’ї́хати, під’ю́дити, роз’ю́шити,
пан’європе́йський; дит’я́сла, камер’ю́нкер, Мін’ю́ст.
Примітка. Після префіксів
із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишемо:
безіме́нний, зініціюва́ти, зеконо́мити, загітува́ти, зорієнтува́ти, зумі́ти.
Основні випадки чергування у – в, і – й
Милозвучність української мови
досягається різними мовними засобами, у тому числі фонетичними, а саме:
розподілом голосних і приголосних звуків у потоці мовлення. Українській мові не
властиве поєднання кількох голосних або приголосних звуків, важких для вимови.
Для забезпечення милозвучності мовлення
відбувається чергування прийменників у – в та
сполучників і – й.
Прийменник і префікс в та
сполучник й уживаються
для того, щоб уникнути збігу голосних:
1) між голосними звуками: Катря
причинила двері, й Орисі вже трудно було почути, про що вони сперечаються.
2) після голосного перед приголосним (крім в, ф, хв, льв,
тв, св): Вони зустрілися в Києві.
3) на початку речення перед
голосним: В оселі затишно й урочисто.
Прийменник і префікс у та
сполучник і уживаються
для уникнення збігу приголосних:
1) між приголосними звуками: Я
згадую вогник у тихій тривозі і рідну хатину свою.
2) після голосного перед
приголосним: Марево веснування тремтить над деревами і завжди тримає у
собі бентежну природу.
3) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в,
ф, хв, льв, тв, св: Підійшов і, хвилюючись, обійняв її.
Поїхав у Фастів.
4) на початку речення перед
приголосним: Усе неможливе було для Пророка можливим. Усе нездійсненне
— здійсненним.
5) після паузи (на письмі — коми,
крапки з комою, тире, двокрапки тощо): Настає урочий час — і стирає з
очей полуду ляку, пробуджує пам’ять.
У – в не чергуються:
1) у словах, що вживаються тільки
з у або в: взуття,
влада, уособиця, уява, установа, а також у словах, де зміна у та в пов’язана зі
зміною значення: вклад – уклад, вправа – управа, вступ – уступ, вдача
– удача;
2) у власних назвах та словах
іншомовного походження: Владивосток, Врубель, Уельс, уїк-енд.
І – Й не
чергуються:
1) при зіставленні понять: сучасне
і минуле, добро і зло, батьки і діти;
2) перед словом, що починається звуком
й із будь-яким наступним голосним: пшениця і ячмінь, Марія і Йосип,
каша і юшка.
Написання слів іншомовного походження за
Новим правописом - 2019
Приголосні звуки
Звук [l] у
словах іншомовного походження передаємо твердим або м’яким л: арсенал, автомобіль
Звукосполучення [lе] передаємо
через ле: желе
Звук [g] та
близькі до нього звуки, що позначаються на письмі буквою g, звичайно передаємо буквою г: авангард,
агітація
Буквою ґ передаємо
звук [g] у
давнозапозичених загальних назвах, таких як ґанок, ґатунок, ґвалт,
ґрати, ґрунт
У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами Гете,
Гулівер, Ґете, Ґуллівер
Звук [h] переважно
передаємо буквою г: гандбол, гінді
За традицією в окремих словах [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: хобі, хоккей
Буквосполучення th у словах грецького походження
передаємо звичайно буквою т: аптека,
астма; у словах, узвичаєних в українській мові з ф,
допускається орфографічна варіантність на зразок: дифірамб і
дитирамб, ефір і етер
Англійське w на
позначення звука [w] передаємо
звичайно через в: вікенд,
Вашингтон
Англійське th на
позначення звука [θ] передаємо
звичайно через т: трилер,
Агата; на позначення звука [ð] — звичайно через з: Сазерленд, рідше
через т: Сотбі або с: Голсуорсі
Французький варіант
Французькі буквосполучення ll та ill після
голосних, у кінці слів та перед голосними передаємо через й: макіяж, Війон
У деяких загальних і власних назвах буквосполучення -aille, -ille, -eille за
традицією передаємо як –аль, –іль: ваніль, Версаль, Марсель
Звук [j] звичайно
передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в
складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я: Йоган,
фоє, круїз, Юнона, Лояльний
Кінцеве -tr передаємо
через -тр, кінцеве -dr – через –др: баррометр, циліндр
У загальних назвах іншомовного походження приголосні здебільшого
не подвоюємо: абат, аккумулятор
За тадицією з подвоєнням
пишемо загальні назви: аннали, бонна, білль, брутто, булла, ванна,
вілла, донна, мадонна, манна, мулла, панно, пенні, тонна, дурра, мірра та слово
Аллах.
У разі збігу в загальних назвах однакових приголосних
префікса й кореня подвоєння звичайно зберігаємо: імміграція,
сюрреалізм
Подвоєння приголосних переважно зберігаємо у власних назвах: Марокко,
Голландія
Буквосполучення ck,
що в англійській, німецькій, шведській та деяких інших мовах передає звук [k], відтворюємо українською
буквою к: Шерлок,
Стокгольм
Голосні звуки
І, у (ігрек), e, буквосполучення ea, ee,
ie передаємо українськими буквами і, ї та и
І пишемо
На початку слова: ідея, Іліада
Після приголосного перед голосним та буквами є, ї, й: геніальний, ціанід,
гієна, копіїст, радій
У кінці слова іншомовне -іa передаємо
звичайно через –ія: артерія,
Італія
В іменах і прізвищах після приголосного перед наступним
приголосним і в кінці слова: Беатріче, Медічі
Власні назви, що перейшли
в категорію загальних назв, пишемо за правилами правопису загальних назв
іншомовного походження: дизель (від прізвища Рудольфа
Дізеля), силует (від прізвища Етьєна де
Сілуетта).
У географічних назвах
після приголосних, крім дж, ж, ч, ш, щ, ц і
р перед наступним приголосним, крім [j], і в кінці
слова: Канзас-Сіті, Міссісіпі
Після приголосних у кінці слова: харакірі, віскі
У всіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним
приголосним: кіно, хірург
Водночас за усталеною традицією пишемо: химера, імбир
За традицією з и пишемо також слова грецького походження, що
усталилися в церковному вжитку: єпископ, християнство
Ї пишемо
після голосного: альтруїст, руїна
У складних словах, де перша частина закінчується голосним, на
початку другої частини пишемо і: псевдоісторичний, так само в позиції після
префікса, що закінчується на голосний; воістину, поінформувати
И пишемо:
У загальних назвах після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним
(крім й): дизель,
динамо, диплом
У географічних назвах з кінцевими –ида, -ика: Антарктида, Флорида
У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир,
Вашингтон
У географічних назвах після р перед приголосним (крім [j]): Британія, Крит
(але Бейкер-стріт, у географічних назвах
після р перед [j] та в похідних від них
пишемо і, наприклад, Трієст, Брієнн)
За традицією в ряді географічних назва після приголосних д, т перед наступним приголосним, крім [j]: Ватикан, Единбург
(Після приголосних д,
т перед голосним і [j] пишемо і: Галатія, Індія)
У ряді інших географічних назв за традицією: Бразилія,
Сиракузи
НАГОЛОС
УЖИВАННЯ ЗНАКА М’ЯКШЕННЯ ЗА НОВИМ ПРАВОПИСОМ 2019 РОКУ
Коли пишемо Ь.
Буквою ь позначаємо на письмі
м’якість приголосних звуків.
1. Ь пишемо: 1) після букв д, т, з,
с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: мідь, суть, на́морозь, вісь, ґедзь,
па́лець, крохма́ль, кінь; дя́дько, молотьба́ , бли́зько, во́сьмий, Грицько́ ,
кільце́ , ганьба́ ;
2) після перелічених у п. а) букв та
р усередині слова перед о: дьо́готь, дзьоб, тьо́хкати, сьо́мий, льон, ларьо́к,
трьох, царьо́к;
3) після л перед наступною буквою на
позначення приголосного: Га́льченко, Гуцу́ льщина, їда́льня, кільце́ ,
кова́льський, па́льці, риба́льство, сільськи́й, спі́льник.
Примітка. Не пишемо ь після л у
буквосполученнях лц, лч, коли вони походять із лк: ба́лка — ба́лці, га́лка —
га́лці, галченя́ , монго́лка — монго́лці, Ната́лка — Ната́лці, Ната́лчин,
риба́лка — риба́лці, риба́лчин, спі́лка — спі́лці, спілча́нський, але: ґу́ лька
— ґу́ льці, ку́ лька — ку́ льці, шпи́лька — шпи́льці.
2. Також пишемо Ь: 1) у словах на:
а) -зьк-(ий), -ськ-(ий), -цьк-(ий); -зькість, -ськість, -цькість; -зько,
-ськ-(о), -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близьки́й,
вузьки́й, воли́нський, доне́цький; бли́зькість, лю́дськість; бли́зько,
ві́йсько, бага́цько; по-францу́ зькому (по-францу́ зьки), по-украї́нському
(поукраї́нськи), по-німе́цькому (по-німе́цьки).
Примітка. У словах баски́й,
боязки́й, в’язки́й, дерзки́й, жаски́й, ковзки́й, пласки́й (пло́ский), порски́й,
різки́й і похідних утвореннях бо́язкість, в’я́зкість, ба́ско, рі́зко тощо ь не
пишемо. б) -еньк-(а), -еньк-(о), -оньк-(а), -оньк-(о); -еньк-(ий),
-есеньк-(ий), -ісіньк-(ий), -юсіньк-(ий): ру́ ченька, ба́тенько, голі́вонька,
соколо́нько; гарне́нький, мале́сенький, свіжі́сінький, тоню́сінький
2) у родовому відмінку множини
іменників жіночого роду м’якої групи першої відміни на -я: гри́вень,
друка́рень, їда́лень, пісе́нь, ста́єнь; крамни́ць, ма́триць, робітни́ць та
середнього роду другої відміни на -нн-(я), -ц-(е): бажа́нь, знань, кі́лець,
місць, серде́ць і серць, але бур, зір, Мотр (після р);
3) у дієслівних формах дійсного та
наказового способу: бу́ дить, бу́ дять, ко́сить, ко́сять, ро́бить, ро́блять,
хо́дить, хо́дять; будь, бу́ дьте, бу́ дьмо, лізь, лі́зьте, лі́зьмо, кинь,
ки́ньте, ки́ньмо, трать, тра́тьте, тратьмо
Коли не пишемо Ь
Ь не пишемо:
1. Після р у кінці складу або слова:
вір, ві́рте, ги́рка, гірки́й, кобза́р, ларка́ , лі́кар, монасти́р, переві́р,
секрета́р, тепе́р, тюрма́ , школя́р, Ха́рків, царка́ (від царьо́к).
2. Після н перед ж, ч, ш, щ та перед
суфіксом -ськ-(ий): кі́нчик, промі́нчик, ме́нший, то́нший, У́манщина;
воли́нський, громадя́нський, освітя́нський, селя́нський; але: бриньча́ти,
до́ньчин, ня́ньчин, ня́ньчити та ін., бо у твірних основах між буквами на
позначення приголосних є ь: бри́нькати, до́нька, ня́нька.
3. Після всіх букв на позначення
приголосних звуків, крім л, якщо за ними стоять інші букви, що передають м’які
або напівпом’якшені приголосні: Бе́ршадь — бе́ршадський, ві́нця, дзвя́кнути,
кінці́вка, ко́ристю, ланцюжо́к, При́п’ять — при́п’ятський, ра́дість, різдвя́ний,
світ, свя́то, слід, сміх, сніг, сніп, сього́дні, танцюва́ти, цвях, ща́стя, але:
різьбя́р (і різьба́р), тьмя́ний і похідні від них.
Примітка. Коли ь наявний у формі
називного відмінка іменника, то його зберігаємо в усіх інших відмінках; коли ж
у називному відмінку його немає, то й в інших відмінках його не пишемо; пор.:
ку́ лька — ку́ льці, дівчи́но́нька — дівчи́но́ньці, письмо́ — (на) письмі́,
ре́дька — ре́дьці, але: га́лка — га́лці, гі́лка — гі́лці, сторі́нка —
сторі́нці, па́смо — (у) па́смі.
4. Після л в іменникових суфіксах
-алн-(о), -илн-(о): де́ржално, пу́жално, ціпи́лно та ін., але в іменниках зі
значенням зменшеності ь пишемо: де́ржальце, пу́жальце й под.
5. Між двома однаковими буквами, що
позначають м’які приголосні: буття́ , воло́сся, галу́ ззя, гілля́стий, життя́ ,
камі́ння, ллє́ться, прила́ддя, сі́ллю.
6. Після букв д, н, т перед
суфіксами -ченк-(о), -чук, -чишин: Фе́дченко; Па́нченко, безба́тченко; Радчу́
к, Степанчу́ к; Федчи́шин, Гринчи́шин, але після л пишемо ь: Га́льченко,
Гальчу́ к; Миха́льченко, Михальчу́ к, Михальчи́шин.
7. Після букви ц у деяких вигуках (звуконаслідуальних словах): бац, буц, гоц, клац та в кінці іменників чоловічого роду іншомовного походження: кварц, пала́ц, пая́ц, Суе́ц, шприц.
Апостроф
за новим правописом 2019 року
Роздільність
вимови я, ю, є, ї та попереднього твердого приголосного на письмі позначаємо
апострофом.
Апостроф
пишемо перед я, ю, є, ї:
1.
Після
букв на позначення губних приголосних б, п, в, м, ф: б’ю, п’ять, п’є, в’я́зи,
солов’ї́, м’я́со, рум’я́ний, (на) ті́м’ї, жира́ф’ячий, мереф’я́нський; П’я́ста,
В’ячесла́в, Дем’ян, Максим’ю́к, Стеф’ю́к.
Примітка. Апостроф не пишемо, коли перед буквою на позначення
губного звука є інша буква (крім р), що належить до кореня (основи):
дзвя́кнути, духмя́ний, ма́впячий, 8 медвя́ний, морквя́ний, різдвя́ний, свя́то,
тьмя́ний, цвях, але: арф’я́р, ве́рб’я, торф’яни́й, черв’я́к. Коли така буква
належить до префікса, то апостроф пишемо, як і в спільнокореневих словах без
префікса: зв’язо́к, зв’яли́ти, підв’яза́ти, розм’я́кнути, сп’яні́ти.
2. Після р: бур’я́н, міжгі́р’я, пі́р’я, ма́тір’ю, кур’є́р,
(на) подві́р’ї; Валер’я́н, Мар’я́н, Мар’я́на.
Примітка.
Апостроф не пишемо, коли ря, рю, рє означають сполучення м’якого р із
наступними а, у, е: буря́к, бу́ ряний, кря́кати, ряби́й, рю́мсати, крюк.
3. Після к у слові Лук’я́н і похідних від нього:
Лук’я́ненко, Лук’яню́к, Лук’яне́ць.
4. Після префіксів та
першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний:
без’я́дерний, без’язи́кий, від’ї́зд, з’є́днаний, з’ї́хати, з’яви́тися,
напів’європе́йський, об’є́м, під’ї́хати, під’ю́дити, роз’ю́шити,
пан’європе́йський; дит’я́сла, камер’ю́нкер, Мін’ю́ст.
Примітка. Після префіксів
із кінцевим приголосним перед наступними і, е, а, о, у апостроф не пишемо:
безіме́нний, зініціюва́ти, зеконо́мити, загітува́ти, зорієнтува́ти, зумі́ти.
Основні випадки чергування у – в, і – й
Милозвучність української мови
досягається різними мовними засобами, у тому числі фонетичними, а саме:
розподілом голосних і приголосних звуків у потоці мовлення. Українській мові не
властиве поєднання кількох голосних або приголосних звуків, важких для вимови.
Для забезпечення милозвучності мовлення
відбувається чергування прийменників у – в та
сполучників і – й.
Прийменник і префікс в та
сполучник й уживаються
для того, щоб уникнути збігу голосних:
1) між голосними звуками: Катря
причинила двері, й Орисі вже трудно було почути, про що вони сперечаються.
2) після голосного перед приголосним (крім в, ф, хв, льв,
тв, св): Вони зустрілися в Києві.
3) на початку речення перед
голосним: В оселі затишно й урочисто.
Прийменник і префікс у та
сполучник і уживаються
для уникнення збігу приголосних:
1) між приголосними звуками: Я
згадую вогник у тихій тривозі і рідну хатину свою.
2) після голосного перед
приголосним: Марево веснування тремтить над деревами і завжди тримає у
собі бентежну природу.
3) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в,
ф, хв, льв, тв, св: Підійшов і, хвилюючись, обійняв її.
Поїхав у Фастів.
4) на початку речення перед
приголосним: Усе неможливе було для Пророка можливим. Усе нездійсненне
— здійсненним.
5) після паузи (на письмі — коми,
крапки з комою, тире, двокрапки тощо): Настає урочий час — і стирає з
очей полуду ляку, пробуджує пам’ять.
У – в не чергуються:
1) у словах, що вживаються тільки
з у або в: взуття,
влада, уособиця, уява, установа, а також у словах, де зміна у та в пов’язана зі
зміною значення: вклад – уклад, вправа – управа, вступ – уступ, вдача
– удача;
2) у власних назвах та словах
іншомовного походження: Владивосток, Врубель, Уельс, уїк-енд.
І – Й не
чергуються:
1) при зіставленні понять: сучасне
і минуле, добро і зло, батьки і діти;
2) перед словом, що починається звуком
й із будь-яким наступним голосним: пшениця і ячмінь, Марія і Йосип,
каша і юшка.
Написання слів іншомовного походження за
Новим правописом - 2019
Приголосні звуки
Звук [l] у
словах іншомовного походження передаємо твердим або м’яким л: арсенал, автомобіль
Звукосполучення [lе] передаємо
через ле: желе
Звук [g] та
близькі до нього звуки, що позначаються на письмі буквою g, звичайно передаємо буквою г: авангард,
агітація
Буквою ґ передаємо
звук [g] у
давнозапозичених загальних назвах, таких як ґанок, ґатунок, ґвалт,
ґрати, ґрунт
У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами Гете,
Гулівер, Ґете, Ґуллівер
Звук [h] переважно
передаємо буквою г: гандбол, гінді
За традицією в окремих словах [h] і фонетично близькі до нього звуки передаємо буквою х: хобі, хоккей
Буквосполучення th у словах грецького походження
передаємо звичайно буквою т: аптека,
астма; у словах, узвичаєних в українській мові з ф,
допускається орфографічна варіантність на зразок: дифірамб і
дитирамб, ефір і етер
Англійське w на
позначення звука [w] передаємо
звичайно через в: вікенд,
Вашингтон
Англійське th на
позначення звука [θ] передаємо
звичайно через т: трилер,
Агата; на позначення звука [ð] — звичайно через з: Сазерленд, рідше
через т: Сотбі або с: Голсуорсі
Французький варіант
Французькі буквосполучення ll та ill після
голосних, у кінці слів та перед голосними передаємо через й: макіяж, Війон
У деяких загальних і власних назвах буквосполучення -aille, -ille, -eille за
традицією передаємо як –аль, –іль: ваніль, Версаль, Марсель
Звук [j] звичайно
передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в
складі звукосполучень [je], [ji], [ju], [ja] буквами є, ї, ю, я: Йоган,
фоє, круїз, Юнона, Лояльний
Кінцеве -tr передаємо через -тр, кінцеве -dr – через –др: баррометр, циліндр
У загальних назвах іншомовного походження приголосні здебільшого
не подвоюємо: абат, аккумулятор
За тадицією з подвоєнням
пишемо загальні назви: аннали, бонна, білль, брутто, булла, ванна,
вілла, донна, мадонна, манна, мулла, панно, пенні, тонна, дурра, мірра та слово
Аллах.
У разі збігу в загальних назвах однакових приголосних
префікса й кореня подвоєння звичайно зберігаємо: імміграція,
сюрреалізм
Подвоєння приголосних переважно зберігаємо у власних назвах: Марокко,
Голландія
Буквосполучення ck,
що в англійській, німецькій, шведській та деяких інших мовах передає звук [k], відтворюємо українською
буквою к: Шерлок,
Стокгольм
Голосні звуки
І, у (ігрек), e, буквосполучення ea, ee,
ie передаємо українськими буквами і, ї та и
І пишемо
На початку слова: ідея, Іліада
Після приголосного перед голосним та буквами є, ї, й: геніальний, ціанід,
гієна, копіїст, радій
У кінці слова іншомовне -іa передаємо
звичайно через –ія: артерія,
Італія
В іменах і прізвищах після приголосного перед наступним
приголосним і в кінці слова: Беатріче, Медічі
Власні назви, що перейшли
в категорію загальних назв, пишемо за правилами правопису загальних назв
іншомовного походження: дизель (від прізвища Рудольфа
Дізеля), силует (від прізвища Етьєна де
Сілуетта).
У географічних назвах
після приголосних, крім дж, ж, ч, ш, щ, ц і
р перед наступним приголосним, крім [j], і в кінці
слова: Канзас-Сіті, Міссісіпі
Після приголосних у кінці слова: харакірі, віскі
У всіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним
приголосним: кіно, хірург
Водночас за усталеною традицією пишемо: химера, імбир
За традицією з и пишемо також слова грецького походження, що
усталилися в церковному вжитку: єпископ, християнство
Ї пишемо
після голосного: альтруїст, руїна
У складних словах, де перша частина закінчується голосним, на
початку другої частини пишемо і: псевдоісторичний, так само в позиції після
префікса, що закінчується на голосний; воістину, поінформувати
И пишемо:
У загальних назвах після приголосних д, т, з (дз), с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним
(крім й): дизель,
динамо, диплом
У географічних назвах з кінцевими –ида, -ика: Антарктида, Флорида
У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир,
Вашингтон
У географічних назвах після р перед приголосним (крім [j]): Британія, Крит
(але Бейкер-стріт, у географічних назвах
після р перед [j] та в похідних від них
пишемо і, наприклад, Трієст, Брієнн)
За традицією в ряді географічних назва після приголосних д, т перед наступним приголосним, крім [j]: Ватикан, Единбург
(Після приголосних д,
т перед голосним і [j] пишемо і: Галатія, Індія)
У ряді інших географічних назв за традицією: Бразилія,
Сиракузи
ГОВОРИМО ТА ПИШЕМО ПРАВИЛЬНО
ПРАВИЛЬНО
НЕПРАВИЛЬНО
Чинити (несправедливо, кривдити)
поступати (несправедливо)
Ставлення (до когось, чогось)
відношення
Серцеві (хвороби)
сердечні
Розмовляти українською мовою
… на українській мові
Річ у тім
справа в тому
Проте, однак, а втім
тим не менше
Прикро (за державу)
образливо
Прихований
скритий
Поступати (в лікарню)
потрапляти, покласти, доставити
Приязно
дружелюбно
Попит (на товар)
попит (на фахівців)
Поворожити
погадати
Одружитися з кимось
одружитися на комусь
Обстоювати (щось) )
ратувати (за щось
Облиш
перестань
Непоказний, непривабливий
неприглядний
Недбале ставлення
халатне відношення
Наочне (приладдя)
наглядне
Міститися, розташовуватися
знаходитися
Кришталево (чистий)
кристально
Кривдити (вчинками)
ображати
Конфорка (газова)
камфорка
Зняти (кіно)
відзняти
Збігатися, бути співзвучним
співпадати
Запити, потреби
нужди
Досі
до цих пір
Довідки телефоном
довідки за телефоном
Дізнаватися
взнавати
Вчинок
поступок
Від’єднувати, перекривати (газ)
виключати
Вимикати (світло)
виключати
Вважати
рахувати
ПРАВИЛЬНО
НЕПРАВИЛЬНО
Чинити (несправедливо, кривдити)
поступати (несправедливо)
Ставлення (до когось, чогось)
відношення
Серцеві (хвороби)
сердечні
Розмовляти українською мовою
… на українській мові
Річ у тім
справа в тому
Проте, однак, а втім
тим не менше
Прикро (за державу)
образливо
Прихований
скритий
Поступати (в лікарню)
потрапляти, покласти, доставити
Приязно
дружелюбно
Попит (на товар)
попит (на фахівців)
Поворожити
погадати
Одружитися з кимось
одружитися на комусь
Обстоювати (щось) )
ратувати (за щось
Облиш
перестань
Непоказний, непривабливий
неприглядний
Недбале ставлення
халатне відношення
Наочне (приладдя)
наглядне
Міститися, розташовуватися
знаходитися
Кришталево (чистий)
кристально
Кривдити (вчинками)
ображати
Конфорка (газова)
камфорка
Зняти (кіно)
відзняти
Збігатися, бути співзвучним
співпадати
Запити, потреби
нужди
Досі
до цих пір
Довідки телефоном
довідки за телефоном
Дізнаватися
взнавати
Вчинок
поступок
Від’єднувати, перекривати (газ)
виключати
Вимикати (світло)
виключати
Вважати
рахувати
Новий український правопис Презентація
Розрізнення прислівників і співзвучних сполук 
Презентація
Немає коментарів:
Дописати коментар